В Нью-Йорк приїжджають не для того, щоб віднайти себе. В Нью-Йорк приїжджають, щоб стати кимось іншим
«Пані та панове, наш літак здійснив посадку в аеропорту імені Джона Кеннеді в місті Нью-Йорк, температура повітря в Нью-Йорку +15 градусів Цельсія....». Одна валіза, ноутбук та квиток в один кінець. Це було 15 грудня 2011 року. За збігом обставин, мій син народився рівно за рік після того, як я прилетіла до Нью-Йорку. Тому 15 грудня — це моя особлива дата.
І вже сьомий рік я п'ю улюблену каву не у маленькому затишному Івано-Франківську, а у великому гамірному Нью-Йорку. І живу за нью-йоркським часом.
Нью-Йорк – неймовірне місто, яке я дуже люблю; місто, яке ніколи не спить; місто, яке не перестає дивувати. Мій Нью-Йорк, в якому я живу, інший, не такий, як на рекламних листівках. У моєму щоденному Нью-Йорку немає вишуканих мішелінівських ресторанів, немає модних бутиків та дорогих авто. Зате є різнокольорові сусіди, дитячі майданчики, звичайні магазини, брудне, але цікаве метро, американські школи, є історії з минулого Великого Яблука.
Є мій чоловік, який, якимось загадковим для мене чином, примудряється миритись з усіма моїми «родзинками» та примхами і готує мені смачні сніданки.
А ще є неймовірний хлопчик майже шести років. Наш син. Чотири роки тому дивний доктор в пенсне та з метеликом, вголос сказав те, про що я здогадувалась, але боялась вимовити: «Звичайно, вам є про що хвилюватись. У вашого сина – розлади аутичного спектру». Так Нью-Йорк став для мене ще й містом «у спектрі».
Як казала Керрі Бредшоу з одного з моїх улюблених серіалів «Секс і місто»: «Вселенський розум не завжди справедливий до нас, однак у нього відмінне почуття гумору». Саме так, з відмінним почуттям гумору, всесвіт відповів на мій запит мати надзвичайну дитину.
У мене було цілком успішне та комфортне життя з цікавою роботою та неймовірним оточенням. Я ніколи не уявляла, що буду домашньою мамою і не мліла при вигляді малюків у візочках. Ніколи не мріяла про переїзд закордон. Однак, тепер я живу на іншому континенті, не працюю і чудово себе при цьому почуваю :-)
Я не дуже дружу зі спортом. Я люблю каву та добре віскі або коньяк (інколи :-). Я не люблю йогу і медитації. Не маю сталих вподобань в музиці. А рінгтоном на моєму телефоні стоїть «Paint It Black» Ролінг Стоунз. Я не люблю різноманітних коучів та не вірю в тренінги з розкритття різних потенціалів: жіночого, особистого чи творчого. Я глибокий інтроверт і люблю бувати одна. Не люблю виступати на публіці. Зробити телефонний дзвінок — інколи для мене справжнє випробування. Втім, моя колишня робота передбачала постійне спілкування з людьми наживо. Я не люблю натовп. Але мені цікаві люди навколо. Я люблю за ними спостерігати.
Я не примхлива в побуті та невибаглива у їжі – стейк і салат мене цілком задовольняють. Хоча я вмію спекти яблучний пиріг і зробити голубці.
Я ненавиджу шопінг, і щаслива з того, що маю можливість практично все купувати онлайн. Я люблю стримані офісні костюми та високі підбори, але джинси з кедами теж люблю, і тішуся, що тепер саме джинси і футболки складають основу мого гардеробу. Я люблю прасувати, але після переїзду до Сполучених Штатів майже нічого не прасую.
Я багато в чому хаотична, спонтанна та нетерпляча. Мені не вистачає вміння і терпіння розпланувати час та визначити пріоритети.Але тепер я не боюсь помилок і не соромлюсь їх. Хоча в деяких ситуаціях з минулого я би діяла зовсім інакше. Я неїдеальна мама, часом нестримана і непослідовна, яка все ще відрощує «дзен». І щось мені підказує, що цей процес безкінечний :-). Водночас, я вважаю свого 6-річного сина своїм найкращим вчителем та найкращим другом.
Як і раніше, я люблю тюльпани, океан, книги Стівена Кінга, фільми з Аль Пачіно та Ентоні Гопкінсом і американські серіали на медичну тематику, особливо про «геніального покидька» доктора Хауса.
Я знову визначаюсь, чим хочу займатись надалі. А поки роблю те, що приносить задоволення мені та, сподіваюсь, сподобається й вам. Я не даватиму порад, як адаптуватись за кордоном, як орендувати квартиру чи отримати водійські права. Для цього є багато хороших ресурсів, то ж я можу підказати, де цю інформацію можна знайти.
Натомість, я ділитимусь з вами історіями про старий Нью-Йорк, фото якого я можу розглядати годинами, та історіями про Нью-Йорк сучасний. Розповім, як змінилось моє життя за 7 років, та що мені в ньому подобається, а часом — й не дуже :-). Спробую привідкрити таємницю, як це — бути мамою дитини, яка мислить зовсім інакше.
Думаю, вам буде до вподоби жити разом зі мною за нью-йоркським часом.