Костюми на Геловін: Нью-Йорк 70-х років минулого століття

Трохи моторошні, але цікаві фото геловінських костюмів в Нью-Йорку.

У середині 70-х нью-йоркський фотограф Ларрі Рачіоппо прогулявся вулицями міста, щоб зробити чорно-білі фотографії дітей, які бігали у геловінських костюмах.

Результати цієї фотосесії вийшли трохи моторошні, але цікаві.

В період 70-80-х років Нью-Йорк переживав ріст злочинності, але це не зупиняло дітей від традиційних розваг на Геловін.

Ці чорно-білі зображення фіксують період пластикових масок та костюмів зі штучних легкозаймистих матеріалів.

Ларрі Рачіоппо виріс в районі Парк Слоуп в Брукліні в робітничій родині.

Якийсь час Ларрі жив в Каліфорніі, але на початку 70-х років повернувся до Брукліну. Він вирішив, що хоче бути фотографом, хоча й не мав на той час професійної освіти.

Врешті-решт Рачіоппо отримав посаду фотографа в департаменті збереження та розвитку житла. Йому запропонували можливість розвивати своє мистецтво і отримувати дохід.

«У 1970 році я вирішив повернутися в Нью-Йорк, тому придбав машину за 120 доларів, камеру Nikon Range Finder за 35 доларів і здійснив зигзаг по всій країні. Я проїхав довгий шлях від Айдахо до Мексики. По дорозі я робив багато фото», — пригадував фотограф.

«Я витратив кожен долар, який я мав у цій поїздці. На той момент, коли я під‘їхав до мосту Верразано, у мене було 8 доларів, але я знав, що хочу бути фотографом», — каже Ларрі Рачіоппо.

Рачіоппо фотографував людей у повсякденному житті. У районі Сансет Парк в Брукліні він винайняв невелике приміщення, де облаштував лабораторію.

В цей же час Ларрі пройшов базовий курс з фотографії в одному з коледжів, а у 1975 році отримав ступінь магістра з теле- та радіо виробництва.

Заробляв на життя Рачіоппо, працюючи таксистом то офіціантом.

Врешті-решт Ларрі став помічником комерційного фотографа Філа Марко, який відкрив Рачіоппо світ глянцевого фото. Та Ларрі ніщо не вабило більше, ніж вулиці Нью-Йорка.

У 1980 році Рачіоппо опублікував свою першу книгу «Геловін». Саме фото з книги я використала в цій публікації.

Оцифровані фотографії можна переглянути на порталі Нью-Йоркської публічної бібліотеки. Джерело: Цифрова колекція Нью-Йоркської публічної бібліотеки. До теми: Пекло на колесах: вражаючі фото жахливого нью-йоркського метро

#історії_ньюйорка

#фотографи_ньюйорка

Вуличні ігри в Нью-Йорку

Чим і як грались діти у Нью-Йорку, коли ще не було відеоігр, планшетів та мобільних телефонів.

Марта Купер була першою жінкою-фотографом у Нью-Йорк Пост. По дорозі на роботу вона фотографувала дітей на вулицях Нижнього Іст-Сайду.

Її фотографії кінця 70-х років відображають час, коли ще не було відеоігор, планшетів та мобільних телефонів, а вулиці Нью-Йорка були творчим майданчиком для дітей.

Народилась Марта Купер у 1943 році в Балтиморі, штат Меріленд. Середню школу закінчила у 16-ть років, а першу наукову ступінь з мистецтва отримала у 19-ть. Як волонтер Корпусу миру викладала англійську в Таїланді, мотоциклом проїхала від Бангкоку до Лондона. Отримала диплом антрополога в Оксфорді. Її фотографії публікували журнали National Geographic, Smithsonian та Natural History.

З 1977 по 1980 рік Марта Купер працювала штатним фотографом Нью-Йорк Пост.

Купер виконувала щоденні редакційні завдання, та між тим почала документувати дітей, які без нагляду гралися серед вулиць та завалів в різних районах Нью-Йорка, насамперед, в Нижньому Іст-Сайді.

Сьогодні, коли діти на вулицях міста без нагляду є рідкістю, ці фотографії відображають час, який був не так давно, але кардинально відрізнявся іншим підходом до соціальних норм та виховання дітей.

Обговорюючи свої фотографії вуличних ігор, Купер казала: «Найбідніші квартали міста мали найбагатший вуличний спосіб життя».

Улюбленим місцем для Марти Купер був район Алфабет-Сіті в Манхеттені. В 70-х роках це була небезпечна територія, з покинутими та зруйнованими будинками, з високим рівнем злочинності, з торгівцями наркотиками.

Але для дітей покинуті будинки та засипані щебенем вулиці були ідеальними ігровими майданчиками.

Марта Купер розповідала, що фотографії дітей на вулицях Нью-Йорка — це була її особиста ініціатива: «Я щодня була там зі своєю камерою, проїжджаючи по цьому мікрорайону по дорозі до газети».

Фотожурналістка сподівалась, що з цих фото буде книга. Але тоді це нікого не цікавило. У той час ці фотографії не вважалися якимись особливими. Тому Купер відмовилась від проекту.

Книга Street Play — «Вулична гра» вийшла аж у 2005 році. Для багатьох було здивуванням, що ці фото зроблені не в Бронксі, а в Нижньому Іст-Сайді.

Район Алфабет-Сіті перебудовують й дотепер. Але на відміну від 70-80-х років минулого століття, це вже пристойне місце для життя.

Зараз Марта Купер працює над документальним проектом про своє рідне місто Балтимор.

А Музей міста Нью-Йорк рік тому придбав добірку з двадцяти фотографій з «дитячої» серії для своєї постійної колекції.

Подивіться ці фото. Це зовсім незвичний Нью-Йорк.

Хоча відомою Марта Купер стала не через фото дітей, а завдяки тому, що фотографувала графіті на вулицях Нью-Йорку та у нью-йоркській підземці. Та це вже інша цікава історія про її творчість.

джерела: сайт Музею міста Нью-Йорк та huckmug.com

Інші історії: Диво на Гудзоні 15+ улюблених цитат з серіалу «Дивовижна місіс Мейзел»

#історії_ньюйорка #фотографи_ньюйорка #історичні_фото

Від цукрового заводу до міського парку

В 19 столітті тут виробляли більше половини цукру, який споживали в Сполучених Штатах Америки. З 2018 року – це одне з улюблених місць відпочинку нью-йорківців.

Парк Domino побудували на території колишнього цукрового заводу Domino Sugar.

Історія

Цукрова компанія була заснована Вільямом Фредеріком Хавмейером в 1816 році.

З 1856 року Domino Sugar був найбільшим та найпотужнішим цукровим заводом у світі.

У 1858 році Хавмейер купив землю у Вільямсбурзі на Бруклінській набережній, щоб розмістити тут свій цукровий завод.

Вільям Ф. Хавмейер-молодший, один з синів засновника, який керував компанією з 1828 по 1842 рік, тричі ставав мером Нью-Йорка.

Завод був також центром розвитку району Вільямсбург, впливав на індустріалізацію Бруклінської набережної та загалом на економічний розвиток Нью-Йорка. Завдяки заводу поруч розвивались цукеркові компанії, виробництво мішків для цукру, дрібні торгівельні компанії.

Набережна Іст-Рівер стала надзвичайно активним місцем. Сюди привозили цукровий очерет з Куби, Бразилії та інших країн, а рафінований цукор відвантажували.

У 1872 році корпорація Havemeyer монополізувала цукрову промисловость.

У 1883 році цукровий завод виробляв три мільйони фунтів цукру або 1,4 мільйона кілограмів цукру на день. 98% рафінованого цукру, який споживала Америка до кінця 1950-х років, виробляли на заводі в Брукліні.

З 1950-х років через економічні, політичні і глобальні зміни промислова діяльність в Брукліні почала різко знижуватися. Активні групи споживачів та їхні адвокати стверджували, що рафінований цукор не такий корисний, як інші цукрові замінники.

Цукровий завод закрив свої двері в 2004 році. Domino Sugar був останнім великим активним промисловим об'єктом на колись бурхливому березі річки Іст Рівер.

Сучасність

Після закриття заводу власники виробничих площ та мерія Нью-Йорку почали шукати інвесторів для реконструкції району.

Проекти змінювались кілька разів.

Експерти критикували перші проекти за те, що планувалась надто щільна забудова, через що кількість населення зросла б вдвічі, а це, в свою чергу, зруйнувало б вже існуючу транспортну систему.

Запропоновані надто високі будівлі блокували б сонячне світло іншим мешканцям району.

Також інвестори не заклали в проект достатню кількість доступного житла відповідно до міських соціальних програм.

Тому будівельні роботи та реорганізація промислового району розпочались тільки у 2012 році.

Нова інвестиційна компанія запропонувала залишити колишній цукровий завод центральною частиною комплексу; будівлі зробити не монолітними, а частково відкритими; залишити додатково 2 гектари відкритого простору.

В червні 2018 року відкрили впорядковану набережну.

Domino Park складається з 2,4 гектарів паркової зони. Парк простягається на пів кілометра вздовж Іст-Рівер у Вільямсбурзі, а напроти залишився старий завод з червоної цегли.

В центрі прогулянкової зони – дитячий майданчик. Це цукровий завод в мініатюрі з лабіринтами і горками.

Поруч з майданчиком – «водна станція»: можна попити води, набрати з собою в бутлю, і навіть напоїти свого собаку.

Є фонтани, де бігають і діти, і дорослі.

Є майданчик з піском для пляжного волейболу.

В кафе можна перекусити, замовити кави чи щось прохолодне.

На території парку працює безкоштовний Wi-Fi.

Кругом зручні дерев’яні лавочки, столики і лежаки. Видно, як по Вільямсбург Брідж їдуть авто та поїзди нью-йоркського метро.

І краєвиди Манхеттену з впізнаваними будівлями: Крайслер білдінг, Емпайр Стейт білдінг, будівля Ворлд Трейд центру.

Розробникам доводилося вирішувати, які частини історичної будівлі зберегти під час реконструкції території, щоб вони стали гарним доповненням до відпочинкової зони.

Вирішили зберегти оригінальні портальні крани, які піднімали цукор з кораблів, які прибували з Карибського басейну; швартові стовпчики; гвинтові конвеєри; конвеєр з ковшом; чотири ємкості, в яких зберігався цукровий сироп.

А деревину з цукрового заводу переробили на лавки, стільці і столи, які стоять по всьому парку.

Основну будівлю цукрового заводу не знесли і роблять реконструкцію.

Повністю проект планують завершити у 2021 році.

Більше історичних фото:

Вуличні ігри в Нью-Йорку

Рідкісні фото ескімосів Аляски

#історії_ньюйорка #сучасний_ньюйорк #фото_ньюйорка #історичні_фото