В Нью-Йорк приїжджають не для того, щоб віднайти себе. В Нью-Йорк приїжджають, щоб стати кимось іншим

«Пані та панове, наш літак здійснив посадку в аеропорту імені Джона Кеннеді в місті Нью-Йорк, температура повітря в Нью-Йорку +15 градусів Цельсія....». Одна валіза, ноутбук та квиток в один кінець. Це було 15 грудня 2011 року. За збігом обставин, мій син народився рівно за рік після того, як я прилетіла до Нью-Йорку. Тому 15 грудня — це моя особлива дата.
І вже сьомий рік я п'ю улюблену каву не у маленькому затишному Івано-Франківську, а у великому гамірному Нью-Йорку. І живу за нью-йоркським часом.

Нью-Йорк – неймовірне місто, яке я дуже люблю; місто, яке ніколи не спить; місто, яке не перестає дивувати. Мій Нью-Йорк, в якому я живу, інший, не такий, як на рекламних листівках. У моєму щоденному Нью-Йорку немає вишуканих мішелінівських ресторанів, немає модних бутиків та дорогих авто. Зате є різнокольорові сусіди, дитячі майданчики, звичайні магазини, брудне, але цікаве метро, американські школи, є історії з минулого Великого Яблука.

Є мій чоловік, який, якимось загадковим для мене чином, примудряється миритись з усіма моїми «родзинками» та примхами і готує мені смачні сніданки.
А ще є неймовірний хлопчик майже шести років. Наш син. Чотири роки тому дивний доктор в пенсне та з метеликом, вголос сказав те, про що я здогадувалась, але боялась вимовити: «Звичайно, вам є про що хвилюватись. У вашого сина – розлади аутичного спектру». Так Нью-Йорк став для мене ще й містом «у спектрі».
Як казала Керрі Бредшоу з одного з моїх улюблених серіалів «Секс і місто»: «Вселенський розум не завжди справедливий до нас, однак у нього відмінне почуття гумору». Саме так, з відмінним почуттям гумору, всесвіт відповів на мій запит мати надзвичайну дитину.

У мене було цілком успішне та комфортне життя з цікавою роботою та неймовірним оточенням. Я ніколи не уявляла, що буду домашньою мамою і не мліла при вигляді малюків у візочках. Ніколи не мріяла про переїзд закордон. Однак, тепер я живу на іншому континенті, не працюю і чудово себе при цьому почуваю :-)
Я не дуже дружу зі спортом. Я люблю каву та добре віскі або коньяк (інколи :-). Я не люблю йогу і медитації. Не маю сталих вподобань в музиці. А рінгтоном на моєму телефоні стоїть «Paint It Black» Ролінг Стоунз. Я не люблю різноманітних коучів та не вірю в тренінги з розкритття різних потенціалів: жіночого, особистого чи творчого. Я глибокий інтроверт і люблю бувати одна. Не люблю виступати на публіці. Зробити телефонний дзвінок — інколи для мене справжнє випробування. Втім, моя колишня робота передбачала постійне спілкування з людьми наживо. Я не люблю натовп. Але мені цікаві люди навколо. Я люблю за ними спостерігати.

Я не примхлива в побуті та невибаглива у їжі – стейк і салат мене цілком задовольняють. Хоча я вмію спекти яблучний пиріг і зробити голубці.
Я ненавиджу шопінг, і щаслива з того, що маю можливість практично все купувати онлайн. Я люблю стримані офісні костюми та високі підбори, але джинси з кедами теж люблю, і тішуся, що тепер саме джинси і футболки складають основу мого гардеробу. Я люблю прасувати, але після переїзду до Сполучених Штатів майже нічого не прасую.
Я багато в чому хаотична, спонтанна та нетерпляча. Мені не вистачає вміння і терпіння розпланувати час та визначити пріоритети.Але тепер я не боюсь помилок і не соромлюсь їх. Хоча в деяких ситуаціях з минулого я би діяла зовсім інакше. Я неїдеальна мама, часом нестримана і непослідовна, яка все ще відрощує «дзен». І щось мені підказує, що цей процес безкінечний :-). Водночас, я вважаю свого 6-річного сина своїм найкращим вчителем та найкращим другом.

Як і раніше, я люблю тюльпани, океан, книги Стівена Кінга, фільми з Аль Пачіно та Ентоні Гопкінсом і американські серіали на медичну тематику, особливо про «геніального покидька» доктора Хауса.
Я знову визначаюсь, чим хочу займатись надалі. А поки роблю те, що приносить задоволення мені та, сподіваюсь, сподобається й вам. Я не даватиму порад, як адаптуватись за кордоном, як орендувати квартиру чи отримати водійські права. Для цього є багато хороших ресурсів, то ж я можу підказати, де цю інформацію можна знайти.

Натомість, я ділитимусь з вами історіями про старий Нью-Йорк, фото якого я можу розглядати годинами, та історіями про Нью-Йорк сучасний. Розповім, як змінилось моє життя за 7 років, та що мені в ньому подобається, а часом — й не дуже :-). Спробую привідкрити таємницю, як це — бути мамою дитини, яка мислить зовсім інакше.
Думаю, вам буде до вподоби жити разом зі мною за нью-йоркським часом.
I love to hear from other people who immigrated to the States, to share experience of "the big move". It is really unlike any feeling when you first time get on the plain in Kiev, Ukraine to fly to New York City and you know you going there to stay. You have mixed emotions when the airplane lands in JFK, New York City, USA. You do not know what is waiting for you, your English is not very good and you have nobody, no family or friends! First year you feel depressed, you can't work or drive... You feel like returning home ( to Ukraine). But year after year passes and you feel less depressed because now you have jo…