- Svitlana Sishchuk
- Apr 17, 2020
- 5 min read
Які епідемії пережив Нью-Йорк за кілька століть та як змінювалось після цього місто.
У вересні 1668 року Семюель Мегаполенсіс, пастор голландської церкви в новоствореному місті Нью-Йорк, написав своєму другові про те, як Господь «відвідав нас з дизентерією. Багато хто помер, і багато хто лежить хворий». Те, що описував Мегаполенсіс, було, ймовірно, першим спалахом жовтої лихоманки в місті, яка спустошувала його більш століття.
Пастор продовжував: «Схоже, що Бог карає цю землю за її гріхи. Кілька років тому в повітрі з'явився метеор. У минулому році ми бачили страшну комету на заході, трохи вище горизонту. Її можна було спостерігати близько восьми днів, а потім вона зникла. Ми боїмося кари Божої, але допускаємо його милість».
З того часу пройшло більше 350 років. За свою історію Нью-Йорк пережив кілька епідемій смертоносних захворювань. Які з них були найгіршими, і що змінювалось у Великому Яблуці під час кожної епідемії?
ЖОВТА ЛИХОМАНКА Точні статистичні дані щодо ранніх спалахів жовтої лихоманки знайти важко. Але в 1702 році лорд Корнбері, колоніальний губернатор Нью-Йорка, писав, що «за десять тижнів хвороба забрала до п'ятисот чоловік різного віку і статі». Населення Нью-Йорка на той час становило близько 5000 осіб, тобто 10% мешканців міста померло менше, ніж за три місяці.
Справжня причина жовтої лихоманки на той час була невідома. Спочатку вважалося, що основними переносниками були комарі. Багато хто навіть думав, що хвороба поширюється шляхом вживання або вдихання парів гнилої їжі або кави. Однак в XVII і XVIII століттях з'явилися нові версії — від поганих санітарних умов до зростання рівня імміграції. Остання версія була настільки поширена, що жовту лихоманку стали називати «хворобою чужих людей».
Щоб запобігти поширенню спалахів жовтої лихоманки в 1793 році в Нью-Йорку створили перший Департамент охорони здоров’я.
Департамент прийняв кілька суворих законів про карантин, створив комісію для управління сферою охорони здоров'я і уповноважив Загальну рада міста прийняти санітарні розпорядження і призначити санітарного інспектора.
Одне з місць карантину — ферму за межею міста на березі Іст Рівер під назвою «Бел В'ю» (Belle Vue) — купила в 1798 році міська лікарня. Незабаром лікарня Белв‘ю (Bellevue) стала основним місцем для ізоляції тих, хто захворів.
У 1799 році в Нижньому Манхеттені утворили «Манхеттенську компанію». Вона мала забезпечувати населення чистою водою. Організація проклала кілька дерев'яних труб в нижній частині Манхеттена, і вперше нью-йоркцівці отримали проточну воду.
ХОЛЕРА У 1830-х роках впродовж десятиліття, коли населення міста виросло від 200 тисяч до 310 тисяч чоловік, Нью-Йорк постраждав від нових стихійних лих.
У червні 1832 року в Нью-Йорку стався спалах холери. Впродовж наступних двох місяців від холери загине понад 3500 нью-йорківців. А майже 100 тисяч влітку 1832 року покине місто і тимчасово поселиться у верхній частині Хадсон Рівер.
Оскільки ніхто ще не знав, що хвороба поширюється головним чином через заражену воду, місто й надалі ігнорувало проблеми нестачі чистої води.
Тільки у 1842 році в місті завершили будівництво акведука Кротона. Створення резервуарної системи дозволило прокладати водопроводи під час будівництва нових будинків.
Холера знову поширилась містом в 1849 році. Періодичні спалахи хвороби були до 1854 року. Перенаселеність та антисанітарні умови проживання в житлових будинках в робітничих районах Нижнього Іст Сайду сприяли поширенню хвороби.
У 1854 році доктор Джон Сноу з Англії виявив, що холера передається через воду.
Будівництво водопроводів, заборона тримати у місті свиней та належне управління Департаментом охорони здоров'я сприяли зменшенню спалахів холери в Нью-Йорку. Але попереду було протистояння іншим хворобам.
На кінець 1863 року в Нью-Йорку вже проживало більше 800 тисяч осіб.
ЧЕРЕВНИЙ ТИФ У 1883 році Мері Меллон емігрувала до США з Ірландії. Жінка працювала кухарем в декількох сім'ях Нью-Йорку та околиць. Розслідування 1907 року показало, що члени семи з восьми сімей, на кого працювала міс Меллон, заразилися на черевний тиф — неприємну хворобу, викликану бактеріальною інфекцією з симптомами, що включають лихоманку, головний біль, діарею і набряк черевної порожнини.
У самої Мері Меллон симптомів тифу не виявили. Вона вважалась здоровим носієм і згодом її помістили в карантин на три роки в нині занедбану лікарню Ріверсайд на острові Норс Бразер.
Своє знамените прізвисько Тифозна Мері отримала завдяки статті, яку опублікував дослідник Джордж Сопер в журналі Американської медичної асоціації в 1907 році.
Мері Меллон випустили з карантину в 1910 році за умови, що вона не повернеться до приготування їжі. Кілька років вона пропрацювала прачкою, але після повернулася до кулінарії під псевдонімом Мері Браун.
Після декількох спалахів черевного тифу в місцях її роботи, жінку знову заарештували і помістили в карантин на острів Норс Бразер, де вона перебувала до своєї смерті в 1938 році.
Загалом Мері була в ізоляції майже три десятки років.
ПОЛІОМІЄЛІТ Це вірусне захворювання почало регулярно з'являтися в Сполучених Штатах в кінці XIX століття. Перший великий спалах захворювання в Нью-Йорку відбувся влітку 1907 року, коли зареєстрували близько 2500 випадків.
А в червні 1916 року, після того, як зафіксували кілька випадків поліомієліту в італійській громаді в Брукліні, Департамент охорони здоров'я оголосив про епідемію.
У людей, які захворіли на поліомієліт, було два варіанти: самоізолюватись або лягти в лікарню. Оскільки багато людей не мали необхідних для самокарантина умов проживання, у батьків відбирали дітей, і багато з них вмирали в карантинних лікарнях. В кінцевому рахунку, хвороба вразила понад 23 000 осіб на північному сході країни, з них близько 5 000 померли.
ІСПАНСЬКИЙ ГРИП Пандемія грипу розпочалась в Іспанії в 1918, за що отримала назву «Іспанка». Грип швидко поширився на інші країни Європи, включаючи Швейцарію, Францію, Англію і Норвегію. А оскільки потік іммігрантів в Америку не припинявся — незабаром грип перетнув океан на борту атлантичних лайнерів разом з хворими пасажирами.
З кінця 1918 року до початку 1920 року загинуло більше 20 000 жителів Великого Яблука.
Незважаючи на той факт, що в Нью-Йорку розташовувалася активна міжнародна гавань, місту в кінцевому підсумку вдалося припинити випадки захворювання на грип за допомогою ряду заходів.
Рада з охорони здоров'я закликала мешканців міста носити маски. В той час використовували гасло: «Краще виглядати кумедним, ніж мертвим».
Крім цього по місту розповсюджували листівки з проханнями всім користуватися носовими хустками, а хворим — дотримуватися суворих умов карантину. Хоча міська програма карантину була в цілому ефективною, вона залежала від доброї волі і співпраці жителів Нью-Йорка. І городяни були доволі слухняні.
Керівник департаменту з охорони здоров'я Ройал С. Коупленд в інтерв'ю The New York Times 19 вересня 1918 року розповідав: «якщо люди хворіють в приватних будинках або квартирах — ми залишаємо їх удома на строгому карантині. Хворих жителів пансіонатів або багатоквартирних будинків ми негайно переводимо в міські лікарні, де їх тримають під суворим наглядом і лікують».
Місця в лікарнях з таким суворим підходом катастрофічно не вистачало, тому доводилося переобладнувати інші місця під госпіталі.
Зрештою, пропорційно населенню, Нью-Йорк переніс епідемію набагато краще, ніж більшість міст США, з показником 3,9 смертей на тисячу жителів. В порівнянні з двадцятьма найбільшими містами в Сполучених Штатах, тільки Чикаго і Цинциннаті повідомили про нижчі показники смертності, ніж Нью-Йорк.
COVID-19 В 2020 році Нью-Йорк опинився в центрі коронавірусної пандемії. Станом на 15 квітня в місті нараховується більше 111 тисяч підтверджених випадків COVID-19.
На щастя, катастрофи, яку пророкували, не сталося. В госпіталі поступає все менше хворих. А губернатор штату Нью-Йорк Ендрю Куомо разом з іншими губернаторами штатів східного узбережжя розробляє план поступового виходу з карантину.
Впродовж майже чотирьох сотень років Нью-Йорк реагував на спалахи захворювань в різні способи. В місті будували водопроводи, нові лікарні, карантинні станції, соціальне житло, створювали парки та зелені зони.
Побачимо, як зміниться Нью-Йорк після COVID-19.
Більше нью-йоркських історій:
#історії_ньюйорка #фото_ньюйорка #історичні_фото
