9 питань щодо аутизму, які мені задають найчастіше

Це виключно досвід нашої сім’ї, наш індивідуальний шлях. У інших батьків може бути та й, швидше за все, є власний шлях, інший досвід, інші терапії, інші програми.

1️⃣ Як і коли ви помітили, що з дитиною щось не так?

✅ На черговому прийомі у педіатра після року наш лікар задав кілька запитань щодо розвитку сина.

Відповідно до опитувальників, якими користуються американські педіатри, є «сигнальні прапорці», на які слід звернути увагу.

В нашому випадку вони були наступні:

• не було вказівного жесту;

• не показував ні на собі, ні на інших частини тіла;

• через два рази на третій відгукувався на ім'я;

• не копіював дії або рухи дорослих;

• не виконував доручення дорослих, наприклад: «дай м'ячик», «візьми кубик» і т.д.

• зникли навіть ті кілька складів, які син говорив до року.

2️⃣ Хто і як ставив діагноз?

✅ Педіатри діагноз не ставлять. Але дають направлення до фахівця. Ми отримали направлення на консультацію до невролога.

Через кілька тижнів сину ще зробили психологічний тест, який називається ADOS — Autism Diagnostic Observation Schedule (шкала спостереження для діагностики аутизму). Цей тест проводиться і інтерпретується кваліфікованим психологом або нейропсихологом і полягає в наборі ігор і завдань, які відповідають певному рівню розвитку мовлення та когнітивному рівню дитини. Тест в нашому випадку проводила клінічний психолог.

Від прийому у педіатра до остаточного діагнозу пройшло майже пів року — сину був рік і вісім місяців.

3️⃣ Які програми корекції ви застосовували?

✅ Наш педіатр наполягав, щоб ще до встановлення діагнозу, отримання всіх консультацій та проходження тестів, ми розпочали оформляти Програму раннього втручання (Early Intervention Program).

Спочатку провели тестування, і на його підставі призначили терапії, — тобто заняття, за індивідуальною для кожної дитини програмою.

На початок оформлення програми ми вже мали висновок невролога, тому одразу йшлося про поведінкову терапію (АВА). Додатково після тестів в програму вписали заняття з логопедом для розвитку мовлення та комунікації та ерготерапевтом — покращення дрібної моторики, володіння тілом та врегулювання сенсорних особливостей.

В сукупності на тиждень було 20 годин занять.

Після закінчення програми раннього втручання наш син перейшов в іншу програму та продовжує отримувати сервіси відповідно до свого індивідуального плану.

4️⃣ Як щодо соціалізації: садок/школа?

✅ Вирішальним фактором у цьому питанні вважаю готовність дитини, а не її вік. Наш син пішов у спеціалізований садок в 3.8. В групі їх було 8 чоловік. В садку він продовжував отримувати сервіси відповідно до індивідуального навчального плану.

Потім два навчальних роки він був у підготовчих класах. Перший рік — спеціалізований клас для дітей у спектрі аутизму у школі. Другий рік — в інклюзивному класі, де дітей було 18 чоловік.

Зараз син навчається в першому класі з інклюзивною програмою для дітей з РАС.

5️⃣ Чи приймав ваш син якісь медичні препарати?

✅ Наш син не приймав жодних медикаментів. Невролог ще на першому прийомі зауважив: «чарівної пігулки немає. Є системна робота ваша і тих людей, які будуть займатись з вашим сином».

6️⃣ Як ви ставитесь до БАДів, Томатісу, дельфінотерапії, хелірування?

✅ Ми нічого з цього не робили. Я не вірю в ці методи. Я вірю в доказову медицину.

7️⃣ Чи дотримується ваш син дієт: безглютеїнової/безказеїнової?

✅ Ні. Хоча він майже не вживає молочних продуктів, окрім ванільного йогурта та ванільного морозива (вкрай рідко) та практично не їсть випічки чи хліба. Але це його особисті смакові вподобання.

8️⃣ Коли ваш син почав розмовляти?

✅ Після трьох років. Але комунікувати з нами та фахівцями, які з ним займались, почав значно раніше.

«Розмовляє» і «комунікує» — не тотожні речі. Ми використовували PECS (картинки) та мову жестів. Мові жестів навчила наша логопед. Переконана, що альтернативні способи комунікації не гальмують розвиток мовлення! Тому у нас застосовувались і жести, і планшет, і картинки.

9️⃣ Чи вакцинована ваша дитина?

✅ Так, наш син повністю щеплений відповідно до календаря, в тому числі й від сезонного грипу. Я не вважаю, що аутизм від щеплень. І давно не вступаю в дискусії з цього приводу.

Впевнена, що регулярні наполегливі заняття у будь-якому разі дають позитивний результат.

До теми:

Як в США працює система допомоги дітям з аутизмом

Як це: бути батьками дитини з аутизмом

#інші_але_не_гірші #DifferentNotLess #про_аутизм #особисте #аутизм

Життя у великому місті

«Вселенський розум не завжди справедливий до нас, але у нього відмінне почуття гумору».

Перше Різдво у Нью-Йорку. Грудень, 2011

Моїх вісім років життя у Нью-Йорку найкраще відображені у словах Керрі Бредшоу — героїні одного з моїх улюблених серіалів «Секс і місто»: «Вселенський розум не завжди справедливий до нас, однак у нього відмінне почуття гумору».

Отак все і відбувається: інколи за планом, частіше — хаотично і непередбачувано.

З того часу, як я вийшла через скляні двері аеропорту імені Кеннеді з однією валізою та ноутбуком, пройшло вісім років...

За цей час змінився мій гардероб. Замість підборів та офісних костюмів у шафі з’явились джинси, сорочки, футболки та кеди.

Я ходжу в пралку раз на тиждень та майже нічого не прасую.

На приготування їжі я витрачаю мало часу: готую прості страви і салати, інколи супи; м’ясо і рибу запікаю в духовці.

Готівку замінили банківські карточки. Хоча в гаманці за звичкою завжди маю дрібні купюри.

Продукти купляю раз на тиждень. Все інше — у більшості випадків замовляю он лайн. Улюблений магазин — Amazon.

Я звикла посміхатись незнайомим людям і відповідати на їхні вітання.

У великому місті інші відстані та більше цінується час. 10 хвилин до станції метро і 30 хвилин пішки до школи — це дуже близько. А зустрічі плануються за кілька тижнів.

Я знаю свою вагу у фунтах, але ніяк не можу запамятати ріст у футах і дюймах. Майже не конвертую фарингейти в цельсії, милі в кілометри, а галони в літри.

Я призвичаїлась до іншого відчуття температури, до вологої спеки в липні і до пронизуючого холоду в січні. І знаю, як потрібно одягатись, щоб почуватись комфортно.

До чого я так і не звикла за вісім років — це до голосової пошти. Негавиджу, коли необхідно залишати голосове повідомлення.

Втім, дещо залишилось незмінним.

Я й надалі не дружу зі спортом, не бігаю та не займаюсь йогою. Не вірю в різноманітних коучів та тренінги з розкриття потенціалу.

Я не люблю натовп, тому намагаюсь оминати туристичні місця. А для прогулянок містом обираю тихі безлюдні вулиці — їх є достатньо в мегаполісі.

Я й надалі багато в чому хаотична, спонтанна та нетерпляча. Мені не вистачає вміння і терпіння розпланувати час та визначити пріоритети.

Я так і не стала ідеальною мамою та дружиною. Часто замість того, щоб вчити сина чогось нового та корисного, і варити в неділю борщ, я граю з ним в комп’ютерні ігри і дивлюсь серіали.

А ще я, як і раніше, люблю тюльпани, океан, Нью-Йорк, книги Стівена Кінга, фільми з Аль Пачіно та Ентоні Гопкінсом.

І своїх хлопців безмежно люблю! Хоч інколи й хочу від них втекти. Ненадовго :))

А в цей святковий час хочу попросити: Всесвіте, навіть якщо ти не завжди справедливий, головне — не втрачай почуття гумору! І допоможи не втрачати його мені! Це те, що вкрай необхідно для життя у цьому божевільному місті.

from NYC with love 💕

#особисте

#різдвяний_настрій

Моя медійна столиця світу

Що читає і дивиться українська домогосподарка у Нью-Йорку.

Для MediaLab я розповіла про те, як бачу і споживаю американські медіа. Зокрема, чому спочатку я читала журнали, де картинок більше, ніж тексту, та яким чином моє глядацьке серце завоював канал Fox.

У Нью-Йорку розташовані офіси найбільших світових медіакорпорації, зокрема чотири основні американські трансляційні мережі — ABC, CBS, Fox та NBC. Дві з трьох національних щоденних газет у США — The New York Times і The Wall Street Journal — виходять саме тут.

Я приїхала до міста, яке у звіті «Міста можливостей» називають медійною столицею світу, вісім років тому.

В Україні моя робота була пов’язана з медіа. Тому в Нью-Йорку мене цікавили преса, телебачення й радіо. Перед моїм приїздом чоловік придбав телевізор і підключив кабельне телебачення. До того часу він телевізор не дивився — щаслива людина.

Натомість я дивилась всі телеканали з новинними блоками: зауважувала, як оформлена студія, який одяг у ведучих, яка їхня манера спілкування тощо.

Я надовго зависала біля розкладок з друкованими виданнями у найближчій аптеці. Спочатку просто гортала, що потрапляло на очі, приглядалась, скуповувала газети і журнали. Мене цікавило, що друкують, як саме друкують, верстка, фото, реклама.

З часом визначилась із улюбленими телеканалами та друкованими виданнями. Друковані видання

Зважаючи на мою погану англійську вісім років тому, першими журналами, які я читала, були ті, де мінімум тексту і максимум картинок: In Style, People, Cosmopolitan. Тексти в цих журналах невеликі, а слова здебільшого зрозумілі. Це додавало впевненості: «Я розумію, про що йдеться. І це круто!»

З того часу улюбленими залишаються тематичні видання, які роблять People, Time чи Life. Наприклад, один зі спецвипусків Time — про сто найбільш визначних фотографій усіх часів. Напередодні Геловіну Life зробив випуск про видатні місця в світі, де мешкають привиди, а два роки тому — про дружин американських президентів. People щороку робить окремий номер з основними подіями року минулого. Я зберігаю номер за 2012 рік — тоді народився наш син.

The New Yorker я люблю за оригінальні ілюстрації, які прикрашають обкладинки, і за карикатури. Кожна обкладинка The New Yorker — це окрема історія: про президента Трампа, який будує стіну на кордоні з Мексикою; про весну в Нью-Йорку; про Брекзит.

У 2016 році у The New Yorker вийшла публікація з підбіркою різдвяних обкладинок від 1926 року до сучасних випусків. Моя улюблена — це обкладинка від 14 грудня 1946 року, на якій зображений Санта Клаус, що палить цигарку, і здивовані діти, які на нього дивляться. Як на мене, ця обкладинка актуальна й сьогодні. Сучасні діти так само часом шоковані, коли стикаються з реальним світом.

З журналу я дізнаюсь про театральні новинки Бродвею, хоч і нечасто ходжу на вистави. Тут є рецензії на книги, серіали та фільми, огляд нових ресторанів, виставок і музейних експозицій. У журналі навіть є окрема рубрика «Що робити у Нью-Йорку цими вихідними».

The New York Times  — це щоденна газета, де висвітлюються американські та міжнародні події. В газеті є розділи про все: політику, культуру, економіку, бізнес, книги, їжу, фільми, спорт, науку, технології, погоду. Від інших видань The New York Times відрізняється дещо формальним стилем подачі матеріалів. У газеті зберігають звернення «містер», «доктор», «міс». Колись читала, що тільки у The Times, якщо писатимуть про актора Тома Генкса, назвуть його «містер Генкс»; в усіх інших виданнях він буде просто Генксом.

The New Yorker та The New York Times різні за форматом та стилем подання інформації. Та їх об’єднує те, що я називаю якісною та культурною журналістикою. Публікації в цих виданнях мають структуру, містять різні точки зору, автори наводять факти і цифри, історичний бекграунд сучасних подій. Нещодавно там була розмова з професоркою Єльського університету Беверлі Гейдж, яка спеціалізується на американській історії, про процедуру імпічменту президента Ніксона та паралелі тодішньої історії зі скандалом навколо теми «Трамп-Україна».

Читати ці видання мені складно. Я навіть не завжди дочитую матеріал до кінця або читаю в кілька підходів. Мова у публікаціях The New Yorker та NYT складніша, ніж у таблоїдах; є багато термінів, у значенні яких я не впевнена, тому часто звертаюсь до словників. Але це читання допомагає збагатити словниковий запас і краще зрозуміти політичні та економічні процеси в Нью-Йорку зокрема та Сполучених Штатах загалом. А розумітись на них я прагну ще й тому, що з минулого року маю право голосувати.

Ще одна особливість NYT та The New Yorker — це те, що люди платять за електронні версії цих видань. Це рідкісні випадки, коли платний контент в інтернеті користується попитом. Наприклад, передплата на The New Yorker коштує $6 на 12 тижнів, а на The New York Times — $2 на тиждень.

Телебачення

За ці роки я передивилась новини на всіх основних телеканалах — ABC, CBS, NBC та Fox.

Пам’ятаю, що одним із моїх перших здивувань було те, що практично всі ведучі новин у прайм-тайм — це чоловіки та жінки середнього віку і старші, всі зі значним досвідом у телевізійній журналістиці. Часто журналісти і ведучі працюють на одному телеканалі по десять-п’ятнадцять, а то й більше років. Майже завжди в ефірі працює пара ведучих, які поводяться вільно та невимушено, спілкуються між собою, жартують, доповнюють і навіть підколюють одне одного. Особливо запам’ятався випадок, коли ведуча вечірніх новин на Fox упродовж кількох тижнів виходила в ефір із загіпсованою рукою.

Найчастіше зранку у нас в телевізорі новини телеканалу Fox5 New York. Я обрала його, бо мені подобаються ведучі і структура програми.

Ранішній новинний блок Good Day New York триває з 5-ї до 10-ї години. З 5-ї до 7-ї працює одна пара ведучих — в цей час ідуть новини за минулу добу, прогноз погоди та інформація про дорожній рух. З 7-ї до 10-ї працює інша пара ведучих. До 9–ї години йдеться про новини в Нью-Йорку, США та світі, погоду і транспорт. До ведучих у студії час від часу долучаються запрошені гості: мер міста, спікер від мерії, керівник департаменту освіти, власник нового ресторану, актор популярного серіалу тощо. А з 9-ї до 10-і розповідають про моду, спорт, кіноіндустрію, книжкові новинки.

За кілька років ведучі на телеканалі стали добрими знайомими. Одна з основних ведучих Розанна Скотто працює у Good Day New York з 2008 року, а ведучий погоди Майк Вудс — з 2003-го. Розанна разом із чоловіком є власницею ресторану і часто після ранкових ефірів допомагає на кухні. З 2008 по 2017 рік у парі з Розанною працював Ґреґ Келлі, колишній військовий льотчик.

Журналісти розповідають про успіхи своїх дітей, про стосунки з партнерами і навіть про проблеми із здоров’ям. Ведучий погоди Майк минулого року лікувався від раку простати. Він сказав про діагноз в ефірі, і впродовж кількох місяців глядачі стежили за станом його здоров’я. Майк дзвонив у студію, розповідав, як почувається, журналісти кілька раз робили включення з госпіталю. Терапія була успішною  — Майк повернувся до роботи.

Ведучі американських новин не бояться виглядати кумедно. Вони в прямому ефірі займаються фітнесом, готують нові страви, діляться враженнями щодо фільмів чи книг. У багатьох з них зовсім не ідеальна зовнішність. Хтось низького зросту або повненький, хтось лисий або з тату, а хтось у яскравому чи навіть епатажному одязі.

На час ураганів з кінця літа до середини осені популярним стає канал AccuWeather. Переживши ураган Сенді у жовтні 2012 року, з першими повідомленнями про чергову стихію ми часто вмикаємо канал про погоду.

З розважальних каналів дивимось кілька каналів HBO та канал SyFy. HBO— це серіали власного виробництва, такі як «Гра престолів», «Маленька велика брехня», «Чорнобиль»; художні фільми та повнометражні мультфільми. А на SyFy ми з чоловіком дивимось трилери, жахастики та наукову фантастику.

Серіали і художні фільми для мене — це поєднання приємного з корисним: я отримую задоволення, відпочиваю та вдосконалюю англійську. Герої художніх стрічок та серіалів розмовляють із різними акцентами, швидкістю та інтонаціями. Раніше я часто вмикала субтитри, щоб розуміти, про що йдеться. Тепер намагаюсь робити це якомога рідше, щоб тренувати розуміння мови на слух. Хоча «Гру престолів» без субтитрів дивитись було складно.

Ще у моєму переліку канали History та American Heroes Channel. Дається взнаки моя історична освіта та цікавість до історії Нью-Йорка. На каналі American Heroes Channel показують документальні фільми з історії Нового Амстердама. Мої улюблені періоди — це час між світовими війнами та 70-80-роки. Наприкінці минулого століття реальні фільми жахів можна було знімати одразу на нью-йоркських вулицях. Ці програми та документальні фільми допомагають зрозуміти, як розвивався Нью-Йорк та Сполучені Штати.

Інтернет

Я читаю сайти міських служб Нью-Йорка або їхні фейсбук-сторінки. Підписана на офіційні сторінки губернатора штату Нью-Йорк Ендрю Куомо та мера міста Біла де Блазіо, сторінки пожежної служби, поліції, санітарної служби.

Для мене було незвично, що навіть офіційні сторінки керівників штату чи міста містять особисту інформацію і сімейні фото. Наприклад, на головному фото ФБ-сторінки губернатор штату Нью-Йорк — з собакою на прізвисько Капітан. А на обкладинці сторінки — з дочкою під час риболовлі. На сторінці мера Нью-Йорка його називають просто Білом. Американцям удається вдало поєднувати офіціоз зі звичайним життям.

Відколи син став школярем, я часто відвідую сторінку і сайт Департаменту освіти. На сторінці є всі новини, які стосуються освіти в Нью-Йорку: відкриття нових шкіл, зміни шкільних зон, інформація про освітні програми та нові спеціалізовані школи. А на сайті — мапи з переліком шкільних зон, правила щодо реєстрації в школу, інформація про спеціальну освіту та про те, як отримати роботу у системі муніципальних шкіл.

І ще одна важлива сторінка — це портал міста Нью-Йорк під назвою 311. Це міський сервіс, який, на відміну від сервісу 911, не пов’язаний із життєво небезпечними ситуаціями. Сюди нью-йорківці звертаються з питань транспорту, водопостачання, опалення, графіті або пошкоджених доріг. На сайті я дивлюсь щоденну інформацію щодо змін у роботі транспорту; дні, коли діють певні правила паркування та оплати за нього; зміни в графіку роботи шкіл. Наприклад, узимку у Нью-Йорку трапляються сильні снігопади або й морози. Тоді в школах скасовують навчання і інформація про це в першу чергу з’являється на порталі міста.

Дитячі програми та журнали

Коли народився і трішки підріс син, то додались дитячі телеканали, YouTube-канали та журнали. Серед дитячих телевізійних каналів найчастіше ми дивимось Nickelodeon, Disney Channel, HBO Family та PBS. Мультфільми для мене — це в першу чергу практика англійської. Ми дивимось мультик разом із сином, а потім їх обговорюємо.

В YouTube збереглась підписка на канали Super Simple Song, Mother Goose Club, Baby Einstein та Little Baby Bum. Тут я разом із сином вивчила американські різдвяні пісні, пісні до Дня подяки чи до Геловіну. Ми наспівували їх під час прогулянок чи хатніх справ. Наприклад, із пісенькою Clean up, clean up — «Прибираєм, прибираєм» — ми й дотепер складаємо речі. Через цей дитячий контент я отримувала нові знання і розуміла, про що розповідає син, повертаючись зі школи. Це також частина американської культури. Зараз син майже не дивиться мультфільми, надає перевагу каналам про поїзди та системи метро в різних країнах — це його улюблена тема.

За передплатою ми отримуємо дитячий журнал Highlights. Журнал є в трьох варіантах для різного віку: 0-2 роки, 2-6 та 6-12 років. Сину подобається читати оповідання, наукові факти, розв’язувати завдання чи розмальовувати картинки. Журнал існує з 1946 року. Редакція постійно додає приємні дрібнички: настінний календар на рік чи тематичні випуски, присвячені різним штатам, наприклад.

Український контент

В Нью-Йорку є україномовні друковані видання. Щотижня пресу можна взяти в Українському банку в Мангетені. За моїми спостереженнями, газети переважно беруть літні люди, звиклі до паперу. Коли я тільки приїхала до Нью-Йорка, то переглядала ці газети. Але мені було нецікаво, бо про всі основні українські події я дізнавалась онлайн.

У 2012 році «злагоджена команда ентузіастів-волонтерів», як вони самі себе називають, створила у Нью-Йорку веб-радіо «Домівка». Я підписана на їхню ФБ-сторінку, але радіо не слухаю. Українське телебачення також не дивлюсь.

Щоб знати про те, що відбувається в Україні, мені цілком вистачає стрічки у Facebook та кількох сайтів. Читаю Віталія Портникова та BBC news. Україна. Якраз у блогах BBC News на днях прочитала колонку Марти Госовської «Всі плутають диглосію з білінгвізмом. У чому різниця?».Ніколи раніше не зустрічала поняття «диглосія». Тепер знаю, що це таке.

Раніше в закладках я мала «Українську правду», тепер час від часу читаю тільки статті з «Історичної правди». Переглядаю матеріали колег-журналістів з Івано-Франківська: «Курс», «Галицький кореспондент» та «Репортер» — мені цікаво, чим живе та як розвивається рідне місто.

Поступово я переходжу з телебачення і друкованої преси до інтернету. Це загальноамериканський тренд: за даними Pew Research, у 2018 році 34% дорослих в США сказали, що воліють дізнаватись новини онлайн. 2016 року таких було 28%.  Хоча телебачення залишається найпопулярнішим джерелом новин: його дивиться 44% американців.

#медіа_сша

#особисте

#сучасний_ньюйорк